Спогади учасників

Ірина Косовська (2014)

Мої враження від теренової гри Гурби Антонівці

Написати щось про Гурби, а що писати?

Ще задовго до початку цьогорічної гри я знала що є така гра і що цього року я туди поїду. Ще не знала в яких числах буде проводитися, але знала що точно хочу поїхати. Чому я хотіла поїхати? Не знаю. Нудно весь час сидіти, обклавшись книжками, в теплій хаті. Хотілось змін, хоча б короткочасних.

А я до Гурб темряви боялась...

Найбільше запам’ятався момент, коли я разом з іншими диверсантами прочісували ліс, і йдучи на певній відстані, я вже перестала бачити когось зі своїх, і здалека побачила жовтих, ну не всіх, може десятків три. А я ж то диверсант. Тут настав момент, коли я розумію що встигаю втекти, але я перший раз на Гурбах.  Куди тікати, ще й без карти. Розумію що і так нікуди не побіжу. Тут підбігає кілька хлопців з жовтих. Щось кричать. Нічого не можу зрозуміти що відбувається. В думках: « Чого воно так кричить, як з лісу вискочило». А далі думаю: «Та воно з лісу, по суті, і вискочило».   Пов’язку з мене здерли. Я тоді ще добре дістала. Ну що я зроблю, ну не вмію кричати, щоб забрали пов’язку і мене не рухали. Просто дивно, що стільки хлопців напало на одну дівчину, яка до закінчення школи зі спорту лише шахи вміла грати.

Ігор Петришин (Святослав Горицвіт) (2014)

МОЇ ВРАЖЕННЯ ПРО ТЕРЕНОВУ ГРУ «ГУРБИ-АНТОНІВЦІ»

І все таки мені вдалося вперше взяти участь у молодіжній тереновій грі «Гурби-Антонівці», незважаючи на перешкоди, які змушений був долати для досягнення цілі. Виконавши усі необхідні умови з реєстрацією та взявши речі за наданим списком, зранку 01.05.2014  приїхав у Тернопіль, де біля пам’ятника Данила Галицького вже назбиралось чимало учасників, яких неважко було опізнати за камуфльованим одягом. По приїзді трьох автобусів, учасників була настільки велика кількість, що багато хто сидів на проході або їхав стоячи. Можливо, така масовість зумовлена подіями, які відбуваються в Україні і кожен подібний вишкіл є набагато ціннішим за пасивне споглядання теленовин або здобуття лише теоретичних знань.

Світлана Семенюк (2014)

Гурби… вперше в житті…

Коли сходить сонця золота оправа, 

До лісу прибуває натхненної молоді лава...

Саме тут природа відкриває твоє обличчя істинне,

І серце не вкриється фальшем земним, а сяяти буде світло первинне!..

Не слід чекати лиш цікавих пригод і від участі солодких нагород…

Тут «оголене» життя стрічає тебе в буквальному значенні,

І на двобій викликає не як в телебаченні…

Якщо мужність проявити зумієш – до перемоги гордо дійдеш!..

(І не важливо чи ворога ти переміг, чи страх свій зумів подолати…)

Коли витривалість не підведе – Вкраїнський Олімп зустріне тебе!

Та найголовніше: в запеклій боротьбі - 

Людяність не загубити в собі!

Євгена Тищук (2014)

Мої роздуми та спогади про Гурби

Нарешті вирішила написатипро Гурби. Вже пройшло трохи часу, перші емоції вгамувались, тепер це вже невраження, а справжні спогади. 

Що таке Гурби? Вперше Гурби - це виснажливість, стрес, наднавантаження, терпіння, очікування на тлі постійної спраги, голоду, холоду, спеки та дощу. Перші думки в перший же день: "Ні,я цього не витримаю ще дві доби!!". Але потім починається: муштра, шикування,команда, дисципліна, взаємопідтримка, відповідальність не за себе, а за інших.Так, 

Гурби вчать на що ти вартий не для себе, а заради інших, заради свого рою, свого куреня. І якщо самому важко і здається нетак важливо на скільки ти витривалий та вольовий, то за деякий час розумієш, щовитримати треба не заради себе, а заради тих, з ким ти разом. Бо дезертирство - це зрада,перше, свого куреня, а потім вже себе. Саме спільністьта гуртовість тримає багатьох в моменти,коли  хочетьсяусе покинути. Що далі? Далі впевненість - що ти можеш більше, ніж про себе думав, і задоволення від цього.Опанування ситуації. І тільки тоді для тебе настає гра. Азарт, інтрига,бажання, конкретна мета. І вже не важливо,як виглядає твій манікюр, чи пасує тобі бейсболка. І це справжність.Справжність відчуттів, почуттів, стосунків, реальність життя. Справжність цеколи державним службовцем 7 рангу командує звичайний слюсар 3 розряду, аголовне, що це не важливо. Справжність це коли 28-річнійдівчині цікаво з 16-річним хлопцем, а різниця у віці навіть невідчувається. 

Гурби - це наркотик, це драйв, до якого знову хочеться повернутися. Бо там, ти відчуваєш, що ти живеш, там є справжніпочуття, там ти стаєш собою.

Вийшли не спогади, а роздуми. 

Тепер трохи деяких картинок з Гурбів 2014.

Ірина Ящишин (2014)

Прохолодний травневий ранок. Усі ще сплять в затишних ліжках, лише 300 відважних юнаків та дівчат одягають наплічники і вирушають у дорогу. Вони сповнені переживань, тривоги і очікування чогось неймовірного та захоплюючого. Однією з них стала і я.

В ті ранкові години мене оповило дивне відчуття. Я очікувала на свої перші Гурби. Приїхавши на місце зустрічі, біля вежі, я одразу зрозуміла, що з цими людьми мені не страшні ніякі Вовки, дикі звірі чи холод. Хлопці, які їдуть уже не вперше, з задоволенням відповідали на запитання новачків,а ті уважно слухали і намагалися запам’ятати кожне слово, кожну пораду. В компанії панувала взаємодопомога і бажання перемогти.

Аліна Зух (2014)

Для когось життя являється просто грою.
Для когось гра непоганий вишкіл перед новим життям
Стояти кричати: «Збірка куреню! Збірка рою»
І вкриватись вночі від холоду хоч шматтям.
Ситуація дійсно сьогодні не така вже й стабільна
Віру в серці на перемогу побратим несе,
На грі ми не почувалися вільно, 
Ніби ворог ось - ось візьме тебе за плече.
Леви, дійсно таки непогана команда. 
Оборона і прапор, останній бій. 
Але в тому й є найщиріша правда, 
Що ми виграли б, будь нас цілий курінь!
Вовки! Любі мої побратими!
В час потреби підставили рідне плече.
З вами що – що, а точно, що не загину, 
З вами після дощу навіть вогнище не пече.
Гайдамаки.. Ми знайомі були й раніше.
Тільки тут об’єдналися наче сім’я.
Скільки спогадів, посмішок й певна що буде більше.
Завтра в нашій родині буде нове ім’я.
Так приємно згадати ці втомлені очі, 
Коли кожен кидає хоч погляд, хоч докір.
З вами спала б під небом відкритим ще ночі, 
З вами серце, так щиро сповнював спокій.
«Диверсанти? А я давав команду підйому?»
Й розумієш, хто сон тут твій береже.
Бачиш сонну посмішку, таку знайому,
Це варто того, що мали раніше, це варте того, що пережили вже.

Тарас Бортнік (2014)

Так влаштований світ - люди тікають від буднів
від шуму машин та проблем незабутніх
хтось шукає причини, а хтось - можливості,
хтось потопає у чарці, комусь не вистачає сміливості

Ми знайшли ту можливість, той світ у лісах
де дух боротьби карбувався в роках
де на полі бою не зустрінеш ти ворога,
де лише твої слабкості буде зруйновано

Пліч-о-пліч з товаришем, у лаві з куренем
ви стоятимете міцно від ночі до полудня
кожним кроком, крізь втому, гартуєш себе
щоб стати достойним героїв з небес.

Так влаштований світ - люди тікають від буднів
від жаху самотності та вулиць безлюдних
там на терені кожен, щось лишив від душі
той страх, що розчинився у зливах дощів.

Тетяна Денькович

ISlIeee2JNkНедільний ранок. Наче б то нічого особливого... Передчуття чогось неймовірного і неповторного. І все ж то особливий ранок - мої перші Гурби - гра, на яку я чекала кілька місяців. Подія, якою я марила, і яка була найважливішою весняною місією. І ось терен, курінь зібрався в повному складі. Приємне хвилювання пронизує кожну клітину мого тіла та розуму. Старт. Назад вороття нема...
Перший день...ми знайшлись у своєму рою. Найкращий рій, найбожевільніший курінь, найпрекрасніші і неймовірно щирі люди. Розпочалась наша робота....в пошуках прапора червоних ми провели день, втративши свій стяг. Але жага до перемоги не згасла - вона стала непоборною, незламною. Тримайтесь, вороги! Леви вийшли на полювання!!!
Хах....а бої нас потішили..і не просто потішили - "перевернули" наш моральний настрій на перемогу, який і так був на висоті. Всі разом, курінь непереможних Левів, пліч-о-пліч йшли в боротьбу за перемогу, не шкодуючи сили, здоров'я, емоцій і всього, що можна було віддати за першість. І ми це зробили.....мінімальний відрив. Наша сотня Левів довела, що можливо все - треба тільки вірити!
Останній день...залишилась година. Година, яка вирішить наші долі, нашу перемогу чи поразку. Нам нічого втрачати, ми йдемо в бій як востаннє, не думаючи про біль, втому, роздратування, спеку і спрагу. Ще одна перемога до нашої нескромної колекції. Ще більше шансів перемогти суперника. Всього кілька балів відділяло нас від перемоги....і ми це зробили. Ми порвали Вовків, витягнувши в них всі шанси розгромити наш курінь. 12.00 - і ми тріумфуємо!!!

Хомин Уляна (Лорі): “… не зі всіма можна піти у вогонь, коли води лиш по-коліна…”

15860Ледь світало…. Прощаючись із рідними, котрі благословляли, і так міцно цілували свою дитину у дальню дорогу – на війну в Антонівці, ледь стримували сльози, немов я більше не вернусь, немов це запеклі 1944 роки. Оглянувшись востаннє на рідний будинок рушила на зустріч невідомому.
У цей час львів’яни в чарівних вишиванках збирались у храми з баськовим гіллям – Вербна неділя наступала, а ми молоді із завзяттям в очах у камуфляжованих костюмах збирались біля вежі. Чекаючи своїх побратимів і сестер ми слухали розповіді старших,? більш досвідчених патріотів, котрі чекають на Гурби немов спраглий води, немов віруючих благословення – звісно ми цього не розуміли так як в більшості це буде перший бій і перші кроки на пошанування бійців під Гурбами.
В автобусі панувала весела атмосфера, котра давала відчуття єдності…. Минаючи кілометри, вдивлялись вдалечінь, котра заманювала своєю історією і подвигами наших дідів.
Прибувши на місце відкриття – нас зустрів дощик, котрий нагадував про себе протягом першої половини дня.
Відкриття почалось із звітування про чисельність прибутих на гру «Гурби – Антонівці -2013», розкладені прапори, гімн України, який поєднав людей від сходу і до заходу, це приклад для багатьох, котрі марять комуністичним розподілом країни, за яку мільйони вмирали і саме цих воїнів УПА, вірних до останнього подиху - ми молоді нащадки приїхали вшанувати у ці перед Великодні дні. Помолившись разом із священнослужителем за померлих але вічних в пам’яті, котрих досліджував історик Олег Тищенко. Вразив думаю багатьох очевидець подій 1944 років. У поважних роках командний голос залишився такий же міцним, як і порив до вільної України, котрим він ділиться з молоддю, котра з’їхалась з різних кутків України.
Прибувши до РВС (Рада Вищих Спостерігачів) ми розбились на групки переважно це рої або компанії, котрі разом прибули на гру. Чекаючи моменту видачі пов’язки проводили час по-різному: бої шишками і паличками; обідали; знайомились; розробляли плани щодо гри; а хтось тихенько куняв під деревцем.
Опісля церемоніалу з пов’язками зустрілись курінь навпроти куреня. Леви віч-на-віч з Вовками на відстані двох витягнутих рук, переглянувшись між собою зрозуміли – ми вороги хоча брати на рідній землі. Відбувся показовий бій – за котрим спостерігали й журналісти, які провели одну добу у грі. Розійшовшись мирно на різні околиці терену змушені чекати початку гри.
На тимчасову місцевість ми прибули для остаточного розподілу на рої, чоти, розвідників, захисників прапора і звісно для подальшого планування дій куреня Левів.
Спочатку вибрали бійців, котрі назвались – «Бригада смерті» це двадцять парубків на чолі з Остапом Федірком і Денисом Драгіничем, на їх плечах була важка ноша, котру не всі з куреня розуміли сповна.
Інші розділились по знайомствах або ж по старій дружбі, а решта тобто новачки були новим роєм. Перекусивши і трішки подрімавши близько 00:00 рушили на місце речового табору. Йшовши темним лісом без ліхтариків з повним вирядом раптом починаєш роздумувати про наступний день але всі думки перебивають раптовою зупинкою на відпочинок. Розмовляти зась, так як нас можуть почути противники і напасти. Добравшись на місце ночівлі – тихенько розпаковуємо наплічники в пошуках спальника і поринаємо у сни.
Відпочинком не назвемо 3 години сну дякуючи нашим диверсантам, котрі нагадали про своє існування. Зібравши швиденько речі змінюємо місце ночівлі але і тут нас віднайшли безсмертні, з котрими в нас відбувся перший бій і перші жертви…. Ті хто постраждав від мужніх диверсантів, котрі раділи після бою немов дитина цукерочкою, по-прямували до РВС відновлювати життя. Дорога була в легкій пробіжці але декому вона стала важкою і тернистою – добравшись до місця призначення помічаємо, що сині наздоганяють нас, що дало нам зелений сигнал на самозбереження ( дев’ятеро проти двадцятки нерівна кількість сили).
Добравшись до рідного куреня відправляємось з більшістю «чесати» сектора в пошуках прапора. Пошуки тривали немов вічність….. а в цей час наша Бригада Смерті провела два бої – один з диверсантами, а другий з червоними Вовками і всі завершились перемогою наших Левів. Ця новина скажу підняла настрій багатьом нашим левеняткам, котрі явно падали духом, бо ми в той час програвали в 250 очків Вовкам, так як червоні знайшли наш прапор.
Звісно було боляче чути критику на рахунок проводу куреня, бестової двадцятки - від одних осіб, котрі не вперше були на Гурбах, і чим саме вони вбивали моральний дух перемоги іншим слабкішим людям. Але ще ця поведінка обґрунтовується тим, що вони не задоволенні керівництво немов зможуть краще, якщо так то чому вони не можуть дати стимул для свого рою на боротьбу, а не опускати руки у важку хвилину, не думаю, що наші предки складали руки при маленьких труднощах тому робимо висновки про моральний дух декотрих персон?!. Ще дивно було, коли хлопці мали підтримувати дівчат перші почали дрейфувати поразкою…
Подивившись на цю трагікомедію зробила висновок, що не зі всіма можна піти у вогонь, коли вода лишень по-коліна.
На місці таборування тихенько трапезували, заліковували рани(переважно мозолі), і дехто насолоджувався сном. А коли звечоріло, зібрались і рушили на нове місце ночівлі. З появою лісу виникало бажання вже почати тут ночівлю але все було не так просто. Зупинившись в молодняку, котрий нам був немов щитом, але не від дощу, який нас окроплював рясно, тому вранці дехто прокинувся мокреньким і холодним.
Вишикувавшись ми чекали наших друзів, котрі довго збирались і завдяки їм порухались відтискуючись від землі. Стоявши трішки понило більшість вже готувались дальше чесати ліси але чотовий втішив новиною « Сьогодні ми знайдемо червоних і покажемо свою силу » і ми просунулись в глиб лісів у пошуках ворога. Зустрівшись із нашими Смертниками продовжили пошуки і вони виявились позитивними – перший бій, перша перемога, перші червоні ленти-життя. Адреналін зашкалював і не за горами відбулись ще три бої але вже біля РВС.
В цих трьох боях змагались: сині(диверсанти), жовті( Леви) і червоні (Вовки). Жертви були з трьох сторін але найбільше це страждали червоні, котрим жовті давали добрячого відсічу.
На четвертий бій наші Вовки втекли у ліс – дехто це й вчинок оцінив, як вияв слабкості і боягузтва, хтось як стратегію виживання, так як більшість залишались з останньою можливістю у грі.
Думаю це стан самозбереження, як у дівчат(не у всіх звісно), котрі боялись ризикувати і йти у бій, а ховались позаді хлопців або ж йшли тоді коли небезпека була контрольована нашими бійцями і їм нічого не загрожувало.
Поспіхом добираємось до речового табору – беремо легкий перекус і рушаємо до нашого прапора на оборону. На місці ми розводимо багаття, спілкуємось, а дехто продовжує спостерігання за нашими бійцями, котрі розхвалюють себе і осуджують інших. Хм…
Приєднались до курінного вогнища і краща двадцятка) Перекус, відпочинок і знов у дорогу, а ми відправились до наших спальників. Укутавшись по-тепліше дивлюсь на зорі, котрі миготіли немов душі тих молодих парубків, і дівчат у роки Визвольної війни. Дякую Богові за прожитий день, за хліб насущний і мужніх друзів, котрі допомагали у боротьбі, просила здоров’я для присутніх на грі, мужності для падких духом і прощення.
Підйом був настільки швидкий, що дехто не встиг взяти перекус і що позначилось на силі окремих бійців, котрі ослаблено йшли в бій з вірою в серці. В останній день всі були напруженні але бій ми виграли з хорошою перевагою. Прийшовши до РВС почули про вирішальний бій 30-ть – проти 30-ти. У цей час серце калатало немов скажене, бо саме в цій групі наші близькі друзі, котрі були пораненні але стали в лави. Підтримка була шалена, запалені фаєра і цей останній ривок приніс перемогу жовтим, котрих обнімав весь курінь.
Дівчата обнімали парубків немов з далекої війни, хлопці витирали лиця з посмішкою на обличчях і тут линули аплодисменти від куреня червоних, це був гідний вчинок з їх сторони.
До закриття гри залишалась година, курені відправились на речові табори. Зібравшись, переодягнувшись, підкріпившись, рушаємо на місце відкриття. Біля РВС два куреня і чота диверсантів – але тепер всі спілкувались,обмінювались думками, фотографувались.
Закриття було інтригуючим. Виступаючи вперед здаємо життя – і розуміємо, що червоні були в меншості. Підрахувавши всі бали, – винесли вирок: в невеликій більшості переміг курінь Левів….. Шоковані приємною новиною почали радіти, обніматись і трішки по-дитячому стискати кулачки і мружити оченята. Нагородивши кращих гравців цінними подарунками від організаторів, диверсанти вирішили надати подарунки для куренів присолодивши чоколядою, і додатково до неї для Левів медальку з кришечки тушонки на великій повязочці-шнурочку; для Вовків – подарили скотч, яку курінний викинув, впевній мірі знехтував подарунком. Завершальним етапом була загальна знимка, котра закарбувала учасників і організаторів теренової гри «Гурби – Антонівці 2013» присвяченні 100-річчю від дня народження Василя Кука.
Повсідавшись в автобуси, учасники роз’їхалися в буденне життя, але через рік знов зустрінемось на межах Тернопільської і Рівненської областей, щоб не забувати тих, хто виборов нам славу, волю й честь .
Слава Україні! Слава Героям!

 

Максим Дорошенко:

IYnv57V 7wsЯ ніколи не любив Україну так, як на Гурбах-Антонівцях 2013. Ми програли, я відчував розчарування, але все, що тут сталось відкрило в мені нову частину мене.
Я зустрів нового друга, йому лише 14, його звати Хома Андрій, наше знайомство відбулось ще в автобусі, там він представився маленьким націоналістом і це по-справжньому довів. Я пишаюсь, що такі люди живуть в моєму місті, в моїй країні. Його хоробрості не було меж, хоча йому лише 14.
Перший день найбільше запам’ятався боєм з диверсантами, там мені вдалося хвацько здобути 2 пов’язки і це мене надихало. Наївшись піску під часу бою і витираючи юшку з носа, ми пішли до річки помитися, це була справжня, чоловіча, лісова купальня. Ночівля в лісі під дощ теж добряче запам’яталась(а дощ був кожну ніч). Особливо гарно зранку було дивитись на всіх сплячих під запотівшими цератами.

Іван Брацюнь

b-DYRS C8RgГурби-антонівці 2013, нарешті через рік я повернувся в цей диво край. На старті як завжди, всі одна велика сім'я, ще не Леви і Вовки. в цьому році багато нових людей, зразу видно, що буде цікаво.
ось лунає "курені, збірка!". Всі збігаються на дорогу, шикуються. Але трохи затянули і улюблена фраза - "курінь, на кулаки". новачки трошки розгублено, але приймають позицію. І раз, два...двадцять. Кров вже починає розігріватись. Ось те відчуття, якого не вистачало. Розпочалось. Звіти, промови. Приїхав ветеран битви 1944, розказав, що тут робилось. Помітно як зжимаються кулаки і скули. Завершуючи свою розповідь лунає "Слава Україні! - Героям Слава!"- йде відлуння по лісі. Всі зразу випросталисть з гордістю. Легко пробіглись мурашки по шкірі. ось це і є національний дух.
Команда "розхід" . Всі збирають наплічники і вирушаєм на РВС, вже куренями. Рої знайомляться по дорозі, згадують минулий рік, діляться досвідом "старєчкі").
РВС(рада вищих спостерігачів). Всіх маркують і вже явно видно де жовті, червоні та сині. Склад диверсантів кидає в холодний піт. Гра буде цікавою.
знову шикування, проносять прапори команд. Лунають крики: "вовки, леви", все це змішується в якийсь незрозумілий гул, який явно розлітається по всьому терену.
Показовий бій закінчується швидко, перомга червоних - Вовків. На такій запальній ноті курені розходяться по свлїм точкам: Леви(жовті) - на Турчин, Вовки(червоні) - на міст, Диверсанти(сині) - залишаються на РВС.
До 00.00 єдиний час, коли можна спокійно розпалити багаття і насолодитись їжею, гарячим чаєм і просто відпочити.
00.00 - все, гра почалась.
в суцільній темряві з мосту йдем кудись. Куди? Знає тільки курінний.
Після півгодинного переходу зупиняємось. Напевно прийшли. Лунає команда за 5 хвилин лягти і затихнути. Всі швидко розгортають свої каремати, спальники і кладуть поруч церати. Передавали дощ.
І справді, вночі прокидаєшся від того, що дощ моросить по спальнику. Починають вкриватись цератами, але не всі - когось і танком не розбудиш.
Ранок. Хтось копнув наплічник із словами: "підйом".
Пів години на пробудження та сніданок.

Мартиненко Олена: Фотоколажі

pUXZN8XxIbM

n9Ie8goAD28

pH67Ez0EJ6Q

 

Олекса Мельник: Війна — весела і цікава

 

 

1367914809 ywoxme1qhva"Слава Україні!" — озвався до молоді ветеран УПА і від злитного "Героям слава!" майже трьохсот голосів здригнулася земля. Так відкривалися цьогорічні Гурби-Антонівці, так ми віталися і так ми прощалися. А у проміжку між відкриттям і закриттям було усе: кров і сльози, сміх і спів, перемоги і поразки. Вже кілька років я чув про цю неймовірно складну і захопливу теренову гру, а проте зважитися на участь ніяк не міг. У 2013-му нарешті подав анкету учасника і отримав запрошення на захід, який багато в чому змінив мене.

Я прибув на місце проведення гри ще у суботу, за день до початку гри. Вже споночіло, коли автобус із Тернополя в’їхав на територію гри, що обіймає 25 квадратних кілометрів у лісовому масиві між селами Антонівці (Тернопільщина) та Гурби (Рівненщина), де в роки визвольних змагань відбувся пам’ятний бій між 5 тисячами бійців УПА та 30 тисячами НКВСівців. Українці тоді перемогли, перемагають і по сьогодні.

Скоро я прибився до малої ватаги моїх майбутніх однокурінних, з якими довелося ночувати край адміністративного центру гри — ради вищих спостерігачів (РВС). Перед сном багато жартували, знайомилися, розповідали про себе. Я вперше побачив, як наді мною змикаються довжелезні сосни, а у просвіті між ними видно сузір’я Вликого Воза, що поважно пропливало по небу на зустріч новому дню.

Буць Ігор: Що таке мої Гурби-Антонівці 2013

ISlIeee2JNkце перш за все подяка та вшанування воїнів УПА, які боролись за чисте небо над нашими головами;

це три дні і три на прекрасній природі Тернопільщини і Рівненщини, подалі від буденного життя і задушливого мегаполісу;

це коли ти опиняєшся в середовищі ста незнайомих людей, але повністю їм довіряєш і почуваєш себе комфортно, бо ви єдине ціле, і вас об’єднує спільна велика мета;

це коли на вузькій лісовій просіці зустрічаються два ворожих курені більш ніж по сто чоловік, і в цей момент ти розумієш – зараз почнеться М’ЯСО :)

це коли ти зриваєш пов’язку противника, і тебе переповнює радість, але ти розумієш, що не зміг би зробити цього без допомоги друзів;

це коли в першу ніч ти лягаєш спати в своєму спальнику, дивишся на небо і ліс, та насолоджуєшся його тишиною, яка зрідка переривається музикою вітру; наступної ночі хмари вже не закривають ясні зорі, і не хочеться засинати, щоб ще трішки помилуватись їх красою, але потім ти все рівно прокидаєшся від того, що на твоє лице падають краплі дощу, і поспішно шукаєш дощовик в своєму наплічнику, а вже в третю ніч втома кудись забирає думки про все інше, і хочеться просто заснути;

це виснажливі пошуки прапору противника протягом всього першого дня, але заряд емоцій та адреналіну від перемоги в боях вже завтра , після яких сила і енергія беруться просто з повітря;

це коли ви всі тихо крокуєте вночі з виключеними ліхтариками, тримаючись за плече товариша, щоб не загубитись в темряві лісу;

це коли бажання перемогти заставляє тебе забути про втому, натерті мозолі і голод , і ти продовжуєш йти;

це коли час йде дуже довго , але потім гра закінчується, і ти навіть не усвідомлюєш як швидко пролетіли цих незабутніх 60 годин, і неймовірно хочеться ще;

це коли ви надзвичайно раді перемозі, але вона абсолютно неважлива порівняно з самою участю, а ваш противник – це зовсім не ворог, а друг;

це те, про що Тартак давно заспівав в своїй пісні :) але водночас те, чого неможливо збагнути, просто прочитавши чи послухавши, потрібно спробувати та відчути на собі.

Це місце, де збираються гідні люди. Мій висновок - приїду ще!!!

 

Юрій Семашко: На межі Тернопільщини та Рівненщини воювала молодь (відео)

45521845З 28 квітня по 1 травня тривала теренова гра «Гурби-Антонівці». Захід, що збирає патріотично налаштовану молодь з усієї України був присвячений Василеві Куку. Цього року останньому генералові УПА виповнилося б сто років і саме він керував повстанцями у квітні 1944 році, коли в лісах між селами Гурби (Рівененська обл.) та Антонівці (Тернопільська обл.) відбувся найбільший бій між УПА та НКВС.

В кожній з команд-противників налічувалось трохи більше ста чоловік. Команда «Жовті» («Леви») була сформована з представників Львівщини, Сумщини, Чернівецької та Київської областей. «Червоні» («Вовки») приїхали з Тернопільщини, Рівненщини, Івано-Франківщини, Харківщини. До третьої, нейтральної команди, «Диверсантів» потрапили тридцять найдосвідченіших учасників теренівки.

За 60 годин гри суперники шукали прапор, стикалась в боях, маневрували по лісу, площа якого 25 кв. км. Вдень погода була сонячною, однак в дві останні ночі гри молодим патріотам дошкуляв дощ. Це були дійсно спартанські умови, дуже близькі до умов життя упівців.

До останніх хвилин було важко остаточно визначити – хто ж стане переможцем. Та з мінімальним відривом перемогли «Леви».

«Цьогоріч гра була дуже динамічною та напруженою. За останні кілька років це найкраща гра.»,- зазначив на закритті теренівки голова ВМГО «Молодіжний націоналістичний конгрес»,організатор заходу, Сергій Кузан.

Пісня про Гурби: мелодія - "Лента за лентою".

Ми їдем електричкою до лісиситих Гурб
І будемо грати там теренову гру

Приспів:
А стрічка за стрічкою на руку натягай
Учасник теренівки в бою не відступай

Сюди ми приїхали з різних країв:
Суми, Рівне, Харків, Тернопіль і Львів

Приспів:
А стрічка за стрічкою на руку натягай
Учасник теренівки в бою не відступай

В команді є більше сотні чоловік -
Всі між собою рівні, хоч різний в нас вік

Приспів:
А стрічка за стрічкою на руку натягай
Учасник теренівки в бою не відступай

У бій ми підемо лава на лаву
Противникам гукнемо "Слава!Слава!Слава!"

Приспів:
А стрічка за стрічкою на руку натягай
Учасник теренівки в бою не відступай

А коли через рік знов засурмлять труби-
Ми з новими силами зберемося на "Гурбах"

Приспів:
А стрічка за стрічкою на руку натягай
Учасник теренівки в бою не відступай

мелодія - "Лента за лентою".

 

Легендарні "ГУРБИ" (2012)

Завершилась  10-та  – ювілейна і вже легендарна гра "ГУРБИ-АНТОНІВЦІ -2012"! Хлопці і дівчата з усієї України повернулись в свої домівки з втомою, яку навряд чи колись відчували: безліч кілометрів, відсутність сну, звичного харчування, великі фізичні навантаження супроводжували їх всі 60 годин гри. Та попри це, вони не втомлюються ділитись з друзями і рідними неймовірними враженнями, які залишились в них після найбільшої теренівки.

Учасників гри під час відкриття вітали гості, серед яких політичні та громадські діячі, представники органів влади та місцевого самоврядування. Зокрема, голова УВКР Михайло Ратушний побажав учасникам перемоги не лише у тереновій грі, а й в боротьбі за Українську державу; Валентин Наливайченко звернувся з вітальним листом до учасників теренової гри, в якому, наголосив на тому, що «Гурби-Антонівці» є чи не єдиним молодіжно-патріотичним проектом, де українська молодь проходить повне загартування духом і тілом. Голова МНК Сергій Кузан відзначив виховний аспект гри, адже держава сьогодні як ніколи потребує патріотів нового типу: активних і вольових бійців, вихованих на традиціях нашої визвольної боротьби, здатних за будь-яких умов відстоювати свої ідеали.

 Приємно, що більшість з тих хто вишикувався на відкритті, були новачками і брали участь в грі вперше. Натомість керівники загону диверсантів активно намагались вербували собі в команду «ветеранів» гри. Загалом була відчутна відсоткова перевага жовтих. Це і вплинуло на стратегію та хід всієї гри з боку обох куренів. 

Зміна правил змусила оберігати життя кожного з гравців. Тепер курені не набирали бали, «вбиваючи» противника, а  втрачали власні за кожну зірвану пов’язку свого бійця.  Підняти кількість своїх балів  можна було знайшовши і завоювавши прапор протилежної команди. Це давало додаткових 300 балів. Саме цими пошуками власне і була ознаменована гра. Зустріти бодай когось на терені було вкрай важко. Одні називали це грою в хованки, інші величали це «партизанкою». Але загалом курені уникали масових боїв, концентруючись на суцільному «прочісуванні» терену.

Гурби-Антонівці 2010. Спогади стрільця куреню «Жовті»

Третя атака табору «червоних»… 15 хвилин до закінчення неймовірно насиченої гри…відчуваю ногу на обличчі і ще зусилля 3-4 людей які зривають вже 4 додаткову жовту пов’язку. Саме в цей момент я зрозумів, що точно буду тут через рік.

Рік пройшов в постійних спогадах і бажанні наблизити початок травня, а з ним і Гурби-Антонівці 2010.

Прибувши на місце збору бачу велику кількість знайомих облич. Більшість з них цього року будуть в «ворожому» таборі. Обійнявшись та перекинувшись парою слів розходимось в різні боки.

Шикування для відкриття гри,побажання гостей на гру,серед яких «поганої погоди для кращого вишколу»! Про це особливо поки ніхто не замислюється. Все ще попереду. Різниться в 30-35 чоловік в куренях зовсім не лякає, а навіть навпаки.

Початок гри відразу дав зрозуміти, що буде весело. Не встигнувши відійти від табору навіть 300 метрів бачимо рух поряд. Невже «ворог» так швидко дістався іншого боку терену?! Це неможливо! Ліхтарі! Виявляється загубились журналісти, які прибули, щоб донести про цю подію в широкі маси.

Гурби-Антонівці 2010. Полтавські спогади.

Про гру «Гурби-Антонівці» я, в повній мірі, дізнався ще 2009-го року. За порадою друга зайшов на сайт. Подивився фото, відео, прочитав статті учасників. Атмосфера відчута мною з монітора комп’ютера – глибоко і приємно вразила мене і моїх побратимів. Захотілося поїхати ще тоді, але якраз розпочалися заліки, іспити і мені й моїм друзям довелося лишитися і всі вихідні «гризти граніт науки».

За рік бажання опинитися на Гурбах, де звитяжно боролися наші предки з ворогами, не зникло, а тільки посилилося. Ще за місяць до гри зв’язалися з організаторами, почали оформлювати необхідну документацію, придбали необхідні речі. За тиждень до виїзду, взяли квитки до Тернополя.

І ось він момент істини – 29 квітня, вечір, вокзал Полтава-Київська. Потяг прибув о 23:00, швидко «впакувалися» у вагони, зайняли свої місця. Все, назад дороги немає, ми нарешті їдемо до мети. Їдемо щоб поринути в атмосферу визвольних змагань, відчути дух побратимства, довести самим собі, що ми не гірші за інших.

11167281 1088671931149437 929762923 n

Розповісти про гру


Партнери

gorgany logo END

Trimm logo white

 

Відчуй що таке Гурби!

ВІДЕО АЛЬБОМ ГРИ

Наша кнопка