''Гурби-Антонівці'' - розвага чи школа життя?

З кожним днем ми все ближче наближаємося до найочікуванішої події для сотень молодих людей  - теренової гри «Гурби – Антонівці». Проте у світлі подій останніх місяців виникає запитання – чи доречним є проведення гри саме цього року, коли Україні, можливо, загрожує війна? 

Часто від людей, які не мають уявлення, що таке «Гурби-Антонівці», можна почути: «Які Гурби, коли сьогодні від реальних куль гинуть українці?».


«Гурби  - це не просто гра, це випробування власної волі та нервів, стійкості та витривалості, перевірка здатності боротися і не зламатися. Головне - не гра і розвага, а саме вишкіл. Я особисто перевірив здобуті там навики. З листопада вибухнув Євромайдан та революція, що потягнула за собою сутички з міліцією та «беркутом». Тут стали в нагоді шикування в лави, прийоми висмикування противника зі строю, зосередженість в умовах надзвичайного галасу та штовханини, розуміння важливості зберігання щільності строю. Пам’ятаю, тоді на майдані не раз бачив людей, які були на Гурбах. Без сумніву, хто був на майдані 11 грудня, не міг не впізнати в штовханині з міліцією гурбівського «курінь-на-курінь». Це приклад, як активна гра з елементами вишколу підготовлює тебе до зустрічі з реальною небезпекою чи екстремальною ситуацією в житті. І ти не губишся, не панікуєш, для тебе це знову гра. Гра, яка зветься життям…», - говорить Іван Фацинець, учасник гри.

Та чи може гра тривалістю в 60 годин справді навчити людей витривалості, незламності, здатності опановувати себе в екстремальній ситуації? Чи для набуття цих навичок обов’язковою є армія, чи, принаймі, військова кафедра? 

«Їду на Гурби-Антонівці 4 рік поспіль. Сам - лейтенант запасу, протирав штани 2 роки на воєнці, що не принесло жодної користі. Та коли я вже був 3 роки поспіль на Гурбах і стріляв з ПМ та АК-4, грав в пейнтбол та страйкбол, вмію орієнтуватись в місцевості (в лісі), знаю, що таке «квадрат» на карті і як він поділяється  -  я впевнений, що зможу когось захистити, якщо виникне потреба. Гурби - це реальна можливість навчитися стратегічно думати та орієнтуватись в місцевості для тих, хто не вміє цього. І подумайте, де ви ще зможете пройти такий вишкіл, як не на Гурбах?», - говорить Денис Драгініч, учасник гри

«Складно сказати, чи я б на таке зважилась. Але, однозначно, люди, які беруть участь в подібних заходах – вольові та відважні. Таке проводження часу не є даремним, і навички, здобуті в процесі гри, знадобляться в продовж усього життя», - зазначила Любов Романчак, студентка.

«Мені важко віриться, що звичайна гра, нехай і в екстремальних умовах, може справді чогось навчити. Для того, щоб здобути такі якості як відвага, сила волі, незламність, 60 годин надто мало. Хоча, можливо я й помиляюсь, адже не був на «Гурбах», - говорить випускник військового училища, Степан Семен.

Мати однієї з учасниць каже: «Я пишаюсь тим, що моя донька мала змогу брати участь в цій грі. Пригадую, як світились її очі напередодні Гурб, і як світилась вона вся після гри. Для неї це була не просто гра – це було одне з випробувань, яке вона прагнула подолати. І вона це зробила. Шкода, що таких речей не організовували в моїй юності, наше покоління багато втратило».

«Цього року «Гурби – Антонівці» є актуальними як ніколи раніше. Це можливість перевірити силу волі, витримку, здатність побороти свої страхи, емоції. Це та школа життя, яку повинен пройти кожен. На щастя, ми ще не знаємо, що таке війна. Саме на Гурбах кожен бажаючий може прослідкувати за власною реакцією в найекстремальніших ситуаціях. Це місце, де гартуються захисники своєї Вітчизни», - говорить Сергій Кузан, голова МНК.

Для когось «Гурби – Антонівці» є простою грою, як і багато інших розваг навколо. А комусь теренова гра стала вишколом – навчила триматись до кінця, не здаватись, боротись, прокладаючи шлях до перемоги. Та перш, ніж робити остаточні висновки – потрібно самому спробувати, що ж таке Гурби – розвага, чи школа життя.

''Гурби-Антонівці'' - спосіб загартувати себе

6e6ad810f2Чи прагнеш ти виховати в собі якості, що дозволять вершити Революцію та виборювати власне майбутнє?

Візьми участь у вишколі Самооборони! Підготуй себе до боротьби за Україну! «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» оголошує відбір 300 учасників спортивно-патріотичної теренової гри «Гурби-Антонівці»! Загартуй тіло, зміцни дух, отримай навички стратегічного мислення, опануй прийоми боротьби – стань кращим бійцем у грі, щоб завтра перемогти в житті.

1-4 травня на місці найбільшого бою НКВС та УПА, що відбувся в лісовому масиві на межі Тернопільської та Рівненської областей, дві команди пліч-о-пліч змагатимуться за першість. На 25 кв.км. лісів та боліт розгортатимуться найнеочікуваніші сценарії: нічні маневри та пошуки «штабу» супротивника, сутички з командою досвідчених диверсантів, шанс сказати своїм слабкостям впевнене «ні» та пройти фізичну і моральну підготовку. Зробити все для перемоги – над собою і над супротивником.

Не прогав шанс загартувати свою волю! Заповнюй анкету!

Війна, що закінчується дружбою

PGDTILoywy8Дехто кладе до речового мішка спальник і пару рибних консерв, цим і обмежуючись. Дехто – ретельно пакує дощовик, кілька банок згущеного молока, складає теплий одяг, шукає запасне взуття, вщент набиваючи наплічник. Хтось їде потягом через усю Україну, а хтось – кілька годин автобусом. Різні люди з різних міст, яких об’єднує дещо спільне: теренова гра “Гурби-Антонівці”. Одинадцять років, одинадцять історій про перемоги і поразки, про гартування тіла і духу, про нічні стійкування і запеклі бої.

Кінець квітня - початок травня 2013 року поповнив скарбничку життєвих спогадів 300 молодих людей яскравими враженнями та емоціями. Вони відважилися поїхати на найбільшу теренову гру, яку організовує Молодіжний Націоналістичний Конгрес, щоб вшанувати бійців УПА і виховати нове покоління борців за Українську Державу.

Автобуси поступово з’їжджаються, все більше і більше людей у “камуфляжі” з наплічниками вітається одне з одним, радіє, що на небі світить сонце, погода хороша, а настрій – відповідний. Коли останні гравці прибувають до лісового масиву, де в 1944 році відбувся реальний бій УПА з НКВС, лунає команда: “Курені, шикуємось!”. І близько трьох сотень осіб, кидаючи всі справи, біжать до лави. Так починається відкриття гри. Урочисто і дещо офіційно: прапори, гімн України, виступи ветерана УПА Василя Кирилюка, історика Олега Тищенка, священика УГКЦ, голови МНК Сергія Кузана. Вони всі бажають успіхів гравцям, налаштовують їх на гру.

Коли команди отримують свої пов’язки, відбувається показовий бій. Потім курені розходяться в три точки терену площею 25 кв.км, гравці, повні сподівань на перемогу, в очікуванні старту. Дванадцята година ночі – і все, почалося! На наступні три доби кожен – відважний і витривалий борець.

Для куреня Левів (Львів, Суми, Київ, Полтава та ін.) справжня гра розпочинається за дві години після старту. Бажанню поспати заважають диверсанти, тож доводиться відбиватися і шукати інше місце ночівлі. А вже на світанку – полювати на прапор суперника, “чесати квадрати”, як говорять тут між собою, показуючи на карті місця пошуку.

А тим часом курень Вовків (Тернопіль, Рівне, Харків, Житомир та інші) знаходить чорне знамено і захоплює його. За словами Івана Брацюня, побачили прапор згори: він був у болоті, а стійковий сидів у…гамаку, адже навколо – вода. Ця знахідка принесла куреню 250 балів. “Червоні” вирваються в лідери. А “жовті” продовжують пошуки.

“Перший день гри, а ми так і не побачили жодного з “вовків”. Зате натрапили на стадо кабанів, косулю, лисицю. Теж непогано, але хотілося б побачити і людей”, - жартує сумчанка Катерина Волченко. Після обіду її бажання справджується: знайшли речовий табір “червоних”. Та бою так і не відбулося, курінь Левів уперто шукає прапор, щоб відігратися. Його, правда, так і не знаходять.

Ніч – час для відпочинку більшої частини гравців. Але не цього року. Диверсанти не дають спати нікому: цієї ночі прийшла черга “червоних” отримати привіт від “синіх”. Львів’янин Андрій Бень, диверсант, вирішує захопити в полон керівництво Вовків: коли начальник штабу та курінний повертаються з нічної наради, їх викрадають. Щоправда, до ранку – звільняють. За такі дії “синіх” на шість годин виключають зі гри, а курені отримують можливість забути про перешкоди досвідчених гравців.

На другий день гри Леви змінють тактику. “Я бачу, нам набридло “чесати” ліс? Тож давайте знайдемо “червоних” і нарешті покажемо їм нашу силу”, - закликає Костянтин Панасенко, один з чотових “жовтих”. Гравці у відповіть на це радіють, адже, за їх словами, “приїхали, щоб битися, а й досі не бачили суперника”. Ситуація вирішується досить швидко: близько обіду відбулася сутичка, в якій “жовті” виборюють перемогу. Та різниця в балах ще досить значна.

Другий день дав зрозуміти, що команди вирівнялися в шансах на перемогу. Попри штраф у 150 балів, який “жовті” отримали за порушення правил при встановленні свого прапора, чотири бої наближають їх до перемоги: 346 проти 454 балів. Усі розуміють: остання ніч та ранок третього дня будуть вирішальними. Інтрига та й годі!

Уночі не відбувається масових боїв, адже ллє дощ, та й гравці вирішують набратися сил перед відповідальною фінішною прямою. А з самого ранку Леви топчуть стежки терену, шукаючи супротивника. А тим часом, “сині” захоплюють обидва прапори куренів. Такий поворот подій дав зрозуміти: усе вирішить останній бій.

“Ми дуже хочемо перемогти, тим більше, моральний дух зараз на висоті: вчора чотири рази рознесли “червоних””, - хвилюються дівчата “жовтих”.

І бій таки відбувається: курені у неповних складах (хто на розвідці, хто бігає в інших завданнях) зустрілися дорогою на РВС. У запеклій сутичці перемогають Леви, хоча Вовки теж назбирали свій урожай з жовтих пов’язок.

 

І ось – кульмінація. Бали приблизно рівні. Шанси – теж. Усе має вирішити останній бій. Тридцять на тридцять прямісінько біля РВС в останні хвилини гри. Атмосфера напружена, ніхто не думає вже ні про сон, ні про їжу, ні про бажання втамувати спрагу. Вся увага прикута до 60 бійців. У результаті бою червоних пов’язок у руках жовтих – значно більше. Вони перемогли у бою. А як щодо війни?

Ще пару годин чекань і сподівань, і на закритті гри голова РВС Іван Кішка повідомляє: “З невеликим розривом переміг курінь…”жовтих”!”. А поряд з цим, гість, другий голова МНК, народний депутат України Олег Медуниця зазначає: “Тут не має переможців і переможених. Ми всі – по одну сторону барикади. Ми – борці за Україну. Всі – молодці”.

Гра, довжиною в три доби, закінчилася. Гравці від’їжджають до міст, повертаються до буденного життя. Що дали їм Гурби? Комусь – показали, що таке відвага і відсутність страху. Комусь – допомогли знайти друзів, з якими ще не раз зустрінуться на грі і поза нею. Комусь – зворушили у душі почуття любові до України, розбудили повагу до воїнів УПА. Комусь – принесли радість перемоги, а комусь – гідну поразку, якої не варто соромитися: адже поза тереном усі ми – друзі.

11167281 1088671931149437 929762923 n

Розповісти про гру


Партнери

gorgany logo END

Trimm logo white

 

Відчуй що таке Гурби!

ВІДЕО АЛЬБОМ ГРИ

Наша кнопка